Відгомін давніх жертвопринесень наших предків, або що доброго у вірі Дажбожій

Люблю нашу історію, як і будь-яку іншу історію, себто історичну науку в руках державної пропагандистської машини, а іще більше люблю історію суб"єктивну, коли той чи інший історик вимальовує події так, як то йому хотілось би. Найбільше мене веселить історія героїчна, а також розповіді про наші вірування, та плачі ошарашених нациків про те, що ми втратили свою "батьківську віру", від якої позалишалось хіба пару давніх казок, де боги і герої трансформувались в персонажів казкових. Іноді я слухаю озвірівших нациків і диву дивуюсь, адже ті вперто розказують про віру "нашу дажбожу" так, ніби вони мають хоч єдине писемне джерело на кшталт міфології грецької чи римської.
Але то таке, хочуть люди жити в своєму вигаданому світі, то нехай живуть, але сьогодні і тут маю намір звернути увагу шановного панства на "велич" і "красоту " давніх вірувань.
Для того, щоб збагнути "прєлєсть" давніх вірувань треба поглянути на казку, яко джерело праукраїнської міфольогії. Ось, наприклад, українська казка, написана Павлом Чубинським в селі Дударі Канівського повіту Київської губернії, розповідає, як троє братів, у яких не було ні батька, ні матері, пішли найматися. По дорозі вони зустріли старого-престарого діда, який запропонував їм стати їх прийомним батьком. Усіх трьох він одружив. Старший брат загорівся бажанням мати волів і корів, середній - млин і ставок, а молодший, який одружився на бідній дівчині, побажав, щоб у нього народив хліб, тоді він би й Бога не забував і вбогим допомагав би. Дід, який насправді був Богом, пішов по світу, а через деякий час вирішив перевірити, чи добре вони поводяться з бідними. Він прийшов до старшого брата, у якого стояли стоги, стодоли, комори, було багато худоби, і попросив у нього милостині. Той відмовив, а старий, відійшовши, подивився на його будинок і все добро - воно так і загорілося. Середній син, який мав ставок і млинок, теж відмовився дати борошна, і його млин так само згорів. Старий прийшов до молодшого сина, той прийняв його в своєму будинку, дружина дала переодягнутися. Дізнавшись про те, що смертельну хворобу діда можна вилікувати, тільки якщо спекти в печі дитину, вона пішла і порадилася з чоловіком. Той вирішив, що треба рятувати життя людини навіть такою ціною, і порадив їй зробити, так як сказав старий. (урятувати життя старого діда ціною життя дитини? ясно що абсурд, отже мова про жертвоприношення богам) Дружина розвела вогонь, посадила їх дитину на сковорідку і засунула в піч, але коли відкрила, то дитина сиділа всередині жива і неушкоджена та грала червінцями. Дід сказав, що це їм так Бог дав за те, що вони бідних не забувають.Пізніше ця казка була видана-перевидана і відома майже кожному українцю, та не про се мова. Ми ж бо говоримо про "красу та велич" давніх вірувань, які, як ми бачимо із попередньої казки аж кишали кровними жертвоприношеннями і не гребували жертвами людськими. Схожа казка, зустрічається у деяких слов"янських народів, зокрема у македонців і болгар, що може свідчити про певні праслов"янські її корені і про більшу зближеність слов"янських народів, але то вже єнча історія.

Схожою за тематикою жертвоприношення, але зовсім не схожа фабульно, є казка про Івасика Телесика, де не тільки жертвоприношення дитини, але й ритуальне поїдання людського тіла (правда теж зірвалась вакханалія рептилоїдів). Звісно, що всі ці казки сьогодні сприймаються як добрі і велелі, проте підґрунтям їх стало криваве жертвоприношення наших предків, яке вдалось зупинити коли ті стали цивілізованими адептами Христа, правда не слід ототожнювати прийняття християнства із міфом про княже хрещення, про що ми вже якось говорили в одній із вальяжних розмов.
Іще одна казка з минулого, на якій я б хотів зупинистись, є казка про Кирила Кожум"яку, де тема жертвопринесення піднімається вкотре, причому тут в жертву приносять виключно дівчат, і тут в ролі божества, чи демона, виступає змієподібна істота, яка так і зветься змієм. Жертви приносять доти, доки не доходить черга до князівської дочки, тоді князь наймає відморозка Кирила, який впевнено розправляється зі змієм. Тут можна прогледіти віддалено князівське хрещення, але якщо хотіти, то можна побачити усе, тому давайте не будемо вигадувати, а говоритимемо виключно про факти. Також можна й простежити певний зв"язок із іншими міфосистемами, зокрема відголосок індійських і ін. ведичних віруваннь.

Отже, факти, які свідчать про те, що завдяки прийняттю християнства ми змогли позбутись жертвоприношеннь змію і стати цивілізованим народом, тому раджу усім нацикам, які закликають вас повертатись до "величної віри предків", показувати великий фак...

    * У статті-розмові використано фрагмент статті Костянтина Рахно  http://atlantida.primordial.org.ua/archives/740