Долой Рашу, або знову про походження етноніму Русь.

     

 Відомості про народи що займали землі сучасної України дуже фрагментарні й скупі, обєктивним поясненням чого є відсутність писемності у наших народів. Але писемна традиція інших народів, що населяли сусідні землі, сягала в глубину віків, та певним чином заповнила цю прогалину, тому на сьогодні чи не найголовнішим джерелом історичним із давньої історії є якраз записки мандрівників та їх соратників. Та не про народи чи племена будемо сьогодні говорити, а про ймення їх, оскільки роди і народи нехай досліджують генетики, ми ж будемо робити дилетантські висновки виключно з питань етнонімічних. Отже, знову Русь, оскільки цей етнонім став своєрідним яблуком розбрату між багатьма народами, а особливо між росіянами і українцями, які найбільше пищать про належність цього етноніму саме їм.

А бил лі мальчік? Дещо про походження етноніму Русь.

Україна-Русь - як часто сьогодні стало використовуватись це найменування, але чи дійсно Русь і Україна етноніми які мають відношення до одної і тої ж землі, чи Русь справді набагато ширше і повніше найменування території яка населялась різними народами, що в силу різних причин стали частиною Давньоруської імперії? Питання це, мабуть, риторичне...переважно ми відомості про Русь беремо із вітчизняних джерел. Може тому що  вони набагато повніші, а може й ближчі по душі імперським історіописцям - все це доволі складно і суперечливо. Та давайте спробуємо розібратись із зарубіжними джерелами, особливо тими що близькі по часу до подій ...
       У німецьких джерелах кінця Х століття руси також називаються ругами, хоча німці знали етнонім русь іще з ІХ століття, адже "Баварський  географ" назву Руззі,  та "Бертинські аналли назву" Рогз згадують іще в першій половині ІХ століття, та поміщають їх між хозарами та уличами. Застосовуючи до київських русів той же нейм що й до русів прибалтійських, німецькі дослідники тим самим ототожнюють їх. І якщо ототожнювати етноси було б безглуздо, адже навіть на території т.зв. сьогодні Руси-України проживало чимало етнічних груп, то говорити про спільне походження чи спільну етимологію можна без б. Отже, мова йде про тотожність іншу, тобто національну, або точніше, про імперсько-політичну. Київська  літописна традиція навпаки  ж ототожнює ці народності, називаючи їх одноплемінними, піддаючи тих і інших номінату Руси. Все це з погляду віків доволі складно і незрозуміло, але можна припустити що Русь була названа на честь варягів що прийшли з півночі, і варягами цими були аж ніяк не шведськими руотсі, а прибалтійськми ругами, вихідцями із острова Рюген. Все це виглядає непідтвердженою гіпотезою, але той факт що після вигнання Монголів Русь-Україна спокійно лягла під Литовців, може служити яскравим підтвердженням цього давнього зв'язку. Проте то вже подальша історія що веде  в майбутнє, у віки нової імперії, що бере свій початок, чи приписує собі наслідування від Русі.
        Звичайно німецькі джерела брати до уваги без порівняння їх з іншими не слід, оскільки у ті часи географічна наука не була настільки розвинута, проте східні арабські автори теж згадують "острів русів", причому острів цей ніяк не підходить до географічних обєктів Східної Європи, і навпаки, дуже ототожнюється із островом Рюген. Ця розповідь про острів доповнюється згадкою про князів яких звуть Каган чи Хакан, титул що носили саме київські князі, а отже, теж звязок між русами та ругами якщо й не очевидний, то доволі близький до такого. У будь-якому випадку походження етноніму руси, Русь, русичі, явно має не місцеве коріння, а якесь північне, варязьке, тобто це не самоназва народу що проживав на цій територі, а етнонім що мав безпосереднє відношення до правителів наших земель, до її загарбників що прийшли із далеких північних країв. Я думаю що ніхто не стане заперечувати факту загарбання наших земель якоюсь північною хунтою, і почне переконувати у правдивості слів Літописця про те що народ сам покликав варягів щоб ті розпоряджались його долями. А людина що має тверезий розум одразу вловить що тут банальна середньовічна пропаганда якої ми так наслухались у часи совка. Вірити у закликання варяг на престол Київський так же безглуздо як і в те що Гай Юлій Цезар син Юпітера, чи Ленін наш вождь і учитель, а радянська влада манна небесна якої наші дєди і атци чекали століттями.
        Дослідники давньоруської давнини так чи інакше намагаються ототожнити або розмежувати ці терміни в залежності від своєї школи, але що якщо ці терміни справді тотожні і насправді мають корені в прибалтійському острові? Що, якщо назва Русь настільки ж чужа для нашої землі, як і скажімо Росія? Сьогодні ми всі усвідомлюємо що насправді Русь була чимось схожим на імперію, але без якогось елементарного права чи державного ладу. Іншими словами, це був безмежний простір для грабунку, де право на грабіж належало якимсь не то канункам, не то князям не то хаканам із далекого прибалтійського острова...

Сліди цивілізації древніх богів: спроба переосмислення палеоісторії

Хто такі були древні боги? Високорозвинена цивілізація людей чи пришельці з інших планет? Міф чи реальність, правда чи вигадка? Факти беззаперечно засвідчують те що древні боги представники високорозвинутої технічно довершеної цивілізації. 
І ці факти вперто говорять про те що ці т.зв. боги реальність а не вигадки чи фантазії наших предків. Просто наші предки, в силу своєї недоцивілізованості в технічному плані інакше не могли думати про пришельців, які звалились їм на голову.

Ігор Прокопенко: "Долюдські працивілізації шукати потрібно..."

Ігор Прокопенко:   Є сенс займатись пошуком свідчень існування долюдських цивілізацій. Це кажу не я, про це говорять інші історики, тому що наша людська цивілізація - це всього нічого. Так? А земля існує чотири з половиною мільярди років. І припускати, що вся історія розумної і живої цивілізації нашої планети, вона займає ось, там, скільки людині розумній, Гомо Сапієнс, там, тридцять-сорок тисяч років, все, і чотири з половиною мільярди років. А скільки за цей час тільки було встановлених десятьльодовикових періодів, які стирали все начисто, що було на поверхні нашої Землі. І вважати, що за цей час нічого не було на території нашої планети, навіть за законами формальної логіки, було б, мабуть, самонадіяно. 

Карта Русі, або ніде правди діти.

Вперше з картами я зустрівся в ранньому дитинстві, - десь у 1-2 класах, коли перебираючи купку книжок, що валялись на полиці, помітив маленьку книжечку синього кольору з назвою "Малий атлас мира". Не скажу що я відтоді  регулярно туди заглядав, але став періодично доставати батьків, щоб ті мені показували де там Москва (сталіца нашєй родіни), Київ, Львів чи Івано-Франківськ. Найбільше мене особисто приваблювала політична карта, оскільки там, на відміну від географічних, для мене було  все зрозумілим і простим: кордони чітко окреслені пунктирними межами, країни розфарбовані у різні кольори, області, краї, республіки - усе просто і зрозуміло. Географічні чи б.я. інші викликали у мене більше відрази аніж зацікавлення, навіть попри те, що мені намагались пояснювати де там гори, де низовини, де ріки моря й океани. Великою й неозорою тоді мені здавалась наша Батьківщина (наша батьківщина Радянський Союз, писали у букварику). Дивлячись фільми і мультики про полярників я мріяв колись зробити маленький кораблик і доплисти річкою до моря, а ще краще до Північного льодовитого океану, який здавався мені неймовірно таємничим.

Володимирове Хрещення Русі: правда чи вимисел.

Чимало суперечок останніми роками навколо політики, у нас в державі не цікавиться політикою хіба що...та ні...всі цікавляться у тій чи іншій мірі. Політика там, політика тут, політика в телевізії, політика в газетах, всупермаркетах, на білбордах посеред міста та й вздовж автострад, на парканах сіл і містечок, скрізь і всюди вам намагаються впарити політичну ідею, завдяки якій вас безбожно облапошать. Хтось скаже, що час такий, але це неправда, бо час такий був завжди, нам завжди намагались впарити в мізки якусь хрєнь, завжди пропонували підтримати того чи іншого доброго пастиря, який нам обіцяв подовжити ланцюг, або попустити гайки в ярмі. І ми з вами йшли за ним, іноді зі зброєю в руках, іноді з бюлетенями, а деколи тупо без зброї на танки, намагаючись втопити в крові ворога свого пана, хоча варто було б втопити його самого.