вторник, 10 октября 2017 г.

"Чарівна паличка" неолітичного розливу

Під час досліджень неолітичних поселень на півдні Сирії археологи виявили унікальний і загадковий артефакт, повідомляє портал scientificrussia.ru. Його знайшли під час розкопок так званого «кургану Тель Карассо» (Tell Qarassa). Артефакт у вигляді 12-ти сантиметрової палички. Паличка являє собою фрагмент продовгуватого кістяного заліза з висіченим на ньому реалістичним зображенням людських облич. За припущенням фахівців, для виготовлення цього предмета використано ребро буйвола. Вік артефакту становить близько 9 000 років.

среда, 29 марта 2017 г.

Артефакти затопленого Гераклейону

В історії, як і в міфології країн світу ми маємо дуже багато темних плям. З поступом історичної науки та навколоісторичних досліджень потроху проливається світло, проте все це доволі суперечливо і неоднозначно. Окрім легендарної і загадкової Атлантиди (про яку всі знають, але так ніхто досі й не знайшов, є ще добра сотня міфів і легенд, які теж претендують на те, щоб виявитися правдою. Так ось, один з таких міфів був підтверджений, а саме - археологи відшукали зникле місто Гераклейон.
Вважається, що древній Гераклейон був зруйнований сильним землетрусом і зник з лиця землі буквально за одну ніч. У цьому маємо схожість міфу з Атлантидою, яка так само зникла за лічені години. І ось, через тисячоліття, місто-легенду було виявлено.

Археологи підіймають артефакти з морського дна

Руїни були приховані від дослідників мулом і водою на глибині близько 10 метрів в бухті Абукир, що приблизно в трьох кілометрах від узбережжя Олександрії. В один з моментів французький археолог Франк Годьо раптово наткнувся на чорну гранітну плиту, на якій білим по чорному було висічено слово «Гераклейон».
Крім стел, що добре збереглася, було виявлено тисячі інших предметів, які не залишили жодних сумнівів: це саме то легендарне місто, про яке сучасникам мало що відомо, хоча в працях стародавніх воно фігурує часто і багато. Діодор писав, що Геракл, син Зевса, перегородив Ніл і тим самим врятував життя людей, що знаходилися на берегах. На знак подяки вони спорудили храм і назвали на його честь місто.
Геракліону відводили важливу роль - це був головний морський порт в гирлі Нілу. Жителі міста були добре освічені та обізнані, завдяки контактам з іноземними купцями і моряками, які часто відвідували місто по дорозі в Єгипет. Головний храм міста був присвячений богу Амону.
Але одного разу Геракліон зник. У першому столітті до н.е. стався сильний землетрус, який зруйнував його вщент. Більшість городян загинуло. Ті що вижили, рятувалися втечею, кидаючи все своє майно. Потім руїни накрила вода, і місто перетворилося на міф. 
Поруч зі зруйнованими стінами археологи знайшли три величезних статуї з рожевого граніту, які імовірно впали під час землетрусу. Дві статуї зображують невідомого фараона і його дружину. Третя статуя - Хапі, єгипетського бога розливу Нілу.
Усередині головного храму знаходиться монументальна гробниця з рожевого граніту, покрита ієрогліфами. Її верхню частину до сих пір важко прочитати, однак попередній переклад тексту нижній частині доводить, що це, безсумнівно, храм Геракліона.
Текст закінчується словами: «Нехай це буде висічено на стелі, спорудженої в Нократжі, на березі каналу Ану». Знайдена стела не відрізняється від першої нічим, за винятком останнього речення, в якому йдеться: «Нехай це буде висічено на стелі, встановленої на вході в грецьке море в Геракліон-Тонісі».
Підводні пошуки тільки почалися, а група Годьо вже знайшла найрізноманітніші предмети. Всі вони датуються першим століттям до н.е. і раніше та перебувають в дуже хорошому стані, хоч і пробули під водою 2 тисячі років. Це золоті сережки, браслети, шпильки, кільця, сотні монет, у яких лише трохи подряпана поверхня.
Скільки ще темних сторінок історії залишилось на дні морів і океанів сьогодні не знає ніхто, але те, що археологічних відкриттів буде іще багато можна не сумніватись. 


Джерело:   www.km.ru

пятница, 9 сентября 2016 г.

На львівщині археологи розкопали готське житло ІІІ століття

На Львівщині в околицях міста Броди, в урочищі Заставки, археологи знайшли житлово-господарський комплекс вельбарської культури, ймовірність існування якого - середина, друга половина III століття нашої ери.
Вельбарська культура, археологічна культура залізної доби, зародилась приблизно у 20-х роках н.е. і прийшла на зміну т.зв. оксивській культурі. Вона простягалась на території від північно-західної України, до сходу Польщі, а також на території сучасної західної частини Білорусі. Як свідчать дослідники, ця культура мала доволі значний вплив на формування  Черняхівської археологічної культури.

среда, 8 июня 2016 г.

Жителі Азії знали про існування Америки задовго до Колумба?

Американські археологи заявили про те, що жителі Азії знали про існування Північної Америки і вели з нею торгівлю за сторіччя до відкриття Колумбом Нового Світу. Про це свідчать артефакти і знаряддя праці, які були виявлені на Алясці. Результати досліджень вчених були опубліковані в Journal of Archaeological Science. Як заявив один з авторів дослідження Корі Купер, "це не стало для нас сюрпризом, завдяки попереднім знахідкам і усній історії індіанців - відкриття слідів того, що Азія й Америка торгували металами, було лише питанням часу.

понедельник, 18 апреля 2016 г.

Відгомін давніх жертвопринесень наших предків, або що доброго у вірі Дажбожій

Люблю нашу історію, як і будь-яку іншу історію, себто історичну науку в руках державної пропагандистської машини, а іще більше люблю історію суб"єктивну, коли той чи інший історик вимальовує події так, як то йому хотілось би. Найбільше мене веселить історія героїчна, а також розповіді про наші вірування, та плачі ошарашених нациків про те, що ми втратили свою "батьківську віру", від якої позалишалось хіба пару давніх казок, де боги і герої трансформувались в персонажів казкових. Іноді я слухаю озвірівших нациків і диву дивуюсь, адже ті вперто розказують про віру "нашу дажбожу" так, ніби вони мають хоч єдине писемне джерело на кшталт міфології грецької чи римської.

четверг, 2 июля 2015 г.

Чінгісхан. Два століття обману. (Відео)

    Всі ми звикли сприймати історію так, ніби це аксіоматична істина, і те чого навчили в школі не підлягає сумніву, але з новими методами наукових досліджень приходиться визнавати, що не все так просто і однозначно, адже історія виявилась черговим міфом, на зразок тих, які мали в часи античності. Звідки ж береться та відома усім казочка на історичні теми якої учать у школі, і навіщо це все вчать змулку? А все дуже просто - історія є одним із найпростіших способів закріпачення люду на підконтрольних тій чи іншій еліті (в принципі банді) території, тому цю казку обдумують і обсмоктують зі всіх боків, аби показати суть нашого єдінства і його історичної обґрунтованості.

     Щодо самого монголо-татарського нашестя, то тут усе доволі складно, оскільки не зрозуміло, спершу, навіщо було створювати такий міф, адже він навряд чи показує героїчні сторінки нашої історії, але то тільки на перший погляд. Якщо ми згадаємо відомі міфи про вітчизняні війни, які були створенфі пізніше, особливо помітним пропагандиським виглядає сьогодні міф про Вітчизняну війну 1812 року, то зрозуміємо, що міфи про такі загарбання сусідами були потрібні т.зв. еліті з двох простих причин. По-перше, щоб показати як наші предки вунісон героїчно захищали землі своїх поміщиків, не жаліючи ні життя ні здоров"я. По-друге, окрім героїчних сторінок там побутує іще казка про злосного і ненажерливого сусіда, який прагне загарбати землі наших рабовласників, разом із тим, перетворивши нас на рабів (тут в принципі якби нічого не змінюється для підневільних, але треба так показати окупаційний режим, щоб усі вважали що їм краще так). Саме тому й створюється відома досі казка про два століття окупації Русі Чінгісідами, а перемога над ними возвеличується і ставиться прикладом для наслідування прийдешніми поколіннями. Раб має бути не просто вірним і відданим господарю в праці, він має бути готовим на самопожертву заради господаря, іншими словами, з нас роблять таких собі собацюг, які за скудний хавчик готові роздерти противника господаря, хоч і він, можливо, міг би бути кращим і добрішим. Все це доволі примітивні і прості доводи, але в принципі вони вірні і несуть зерно істини.















воскресенье, 7 декабря 2014 г.

Долой Рашу, або знову про походження етноніму Русь.

     
 Відомості про народи що займали землі сучасної України дуже фрагментарні й скупі, обєктивним поясненням чого є відсутність писемності у наших народів. Але писемні традиція інших народів, що населяли сусідні землі сягала в глубину віків, та певним чином заповнила цю прогалину, тому на сьогодні чи не найголовнішим джерелом історичним із давньої історії є якраз записки мандрівників та їх соратників. Та не про народи чи племена будемо сьогодні говорити, а про ймення їх, оскільки роди і народи нехай досліджують генетики, ми ж будемо робити дилетантські висновки виключно з питань етнонімічних. Отже, знову Русь, оскільки цей етнонім став своєрідним яблуком розбрату між багатьма народами, а особливо між росіянами і українцями, які найбільше пищать про належність цього етноніму саме їм.