Карта Русі, або ніде правди діти.

Вперше з картами я зустрівся в ранньому дитинстві, - десь у 1-2 класах, коли перебираючи купку книжок, що валялись на полиці, помітив маленьку книжечку синього кольору з назвою "Малий атлас мира". Не скажу що я відтоді  регулярно туди заглядав, але став періодично доставати батьків, щоб ті мені показували де там Москва (сталіца нашєй родіни), Київ, Львів чи Івано-Франківськ. Найбільше мене особисто приваблювала політична карта, оскільки там, на відміну від географічних, для мене було  все зрозумілим і простим: кордони чітко окреслені пунктирними межами, країни розфарбовані у різні кольори, області, краї, республіки - усе просто і зрозуміло. Географічні чи б.я. інші викликали у мене більше відрази аніж зацікавлення, навіть попри те, що мені намагались пояснювати де там гори, де низовини, де ріки моря й океани. Великою й неозорою тоді мені здавалась наша Батьківщина (наша батьківщина Радянський Союз, писали у букварику). Дивлячись фільми і мультики про полярників я мріяв колись зробити маленький кораблик і доплисти річкою до моря, а ще краще до Північного льодовитого океану, який здавався мені неймовірно таємничим.




   Та з часом, років за два-три я став розуміти настільки це далеко, наскільки неозорі далі ховаються в міліметрах політичної карти Союзу чи світу тимпаче. Тоді ці карти стали набагато ближчими і зрозумілішими, оскільки ми вже вивчали їх у школі, шукали міста на швидкість, ріки, озера. Тоді мою увагу стали привертати інші карти - карти до історії СРСР, де були схематично показані бої, рух наших та ворожих військ, динаміка руху кордонів держав. Я став уявляти себе королем чи володарем, малювати на контурних картах королівства, землі яких я примножував, як радянська власть територію СРСР навколо Москви. Я мріяв про подвиги, про стратегії проведення боїв, про великі побоїща, де наші неодмінно переможуть і виженуть ворога із землі Руської.
    Першою такою картою, з якої починалась історія сересере була карта Київської Русі, такого собі унікального середньовічного утворення, - майже неймовірної по масштабам формації "од Сяну до Дону" а то й далі. Цей міф про супердержаву на теренах нашої батьківщини так вгризся в уми нашого покоління, що й понині всі думають, начебто Володимир Великий, чи там Олег, чи бува Ярослав, прозваний Мудрим, дійсно правили територіями такого масштабу одноосібно, а їх нарід (русичі) вірно й віддано служили великим князям. І то на територіях, які взагалі ніколи не мали державної традиції, на землях заросших густими лісами з непрохідними болотами.
     Та навіть попри усі ці несумірності, навіть обминаючи усі за і проти існування давньоруської єдності і припустивши, що така існувала, можливо не як державна формація а як територія з якою традиційно бандюгани зразка Володимира Ясне Сонечко, чи Олєга Вєщєго збирали данину і грабували дрібні та середні поселення, захоплювали бранок та бранців, продаючи їх на Візантійських базарах, зовсім не означає, що це були певні стабільні території. Можна припустити, що в цих поселеннях були т.зв. воєводи князя, чи адміністратори, які збирали данину, але чому ж тоді немає відповідних археологічних памяток писемного характеру, як така формація могла обходитись без писемності? А якщо й остання існувала, то де ж тоді памятки?
     І тут, ось тобі на - карта із чіткими межами, навіть з умовним поділом на адміністративні одиниці, чи то пак землі. Я не розумію як це вдалось тогочасним князям обєднати такі величезні території, де проживали різношерсні народи, що володіли різними мовами, належали до різних культур і етнічних груп. Уявіть собі, пані та панове, скільки потрібно часу, щоб створити державу на таких величезних теренах, а нам з вами розказують, що якимсь напівдиким вікінгам Рюрикам вдалось це за короткий час в століття, причому це століття вони, як стверджують історики, не знали письма...Якась маячня, як на мене, бо якщо колись у класі 5-му я міг повірити у такі казки, то сьогодні щось не дуже. Тепер мені здається, що хтось колись  малював ці карти так як я у дитинстві, а велика середньовічна держава існувала тільки у бурних фантазіях божевільних російських царів та розпутних імператриць. На крайняк, можна припустити, що це було фантазією того ж Ярослава Мцудрого, за якого, можлио!, писався відомий Несторів літопис (ну це при умові, що останній не є новочасною підробкою російських імператорів)