Вперше з картами я зустрівся в ранньому дитинстві, - десь у 1-2 класах, коли перебираючи купку книжок, що валялись на полиці, помітив маленьку книжечку синього кольору з назвою "Малий атлас мира". Не скажу що я відтоді регулярно туди заглядав, але став періодично доставати батьків, щоб ті мені показували де там Москва (сталіца нашєй родіни), Київ, Львів чи Івано-Франківськ. Найбільше мене особисто приваблювала політична карта, оскільки там, на відміну від географічних, для мене було все зрозумілим і простим: кордони чітко окреслені пунктирними межами, країни розфарбовані у різні кольори, області, краї, республіки - усе просто і зрозуміло. Географічні чи б.я. інші викликали у мене більше відрази аніж зацікавлення, навіть попри те, що мені намагались пояснювати де там гори, де низовини, де ріки моря й океани. Великою й неозорою тоді мені здавалась наша Батьківщина (наша батьківщина Радянський Союз, писали у букварику). Дивлячись фільми і мультики про полярників я мріяв колись зробити маленький кораблик і доплисти річкою до моря, а ще краще до Північного льодовитого океану, який здавався мені неймовірно таємничим.
Чимало суперечок останніми роками навколо політики, у нас в державі не цікавиться політикою хіба що...та ні...всі цікавляться у тій чи іншій мірі. Політика там, політика тут, політика в телевізії, політика в газетах, всупермаркетах, на білбордах посеред міста та й вздовж автострад, на парканах сіл і містечок, скрізь і всюди вам намагаються впарити політичну ідею, завдяки якій вас безбожно облапошать. Хтось скаже, що час такий, але це неправда, бо час такий був завжди, нам завжди намагались впарити в мізки якусь хрєнь, завжди пропонували підтримати того чи іншого доброго пастиря, який нам обіцяв подовжити ланцюг, або попустити гайки в ярмі. І ми з вами йшли за ним, іноді зі зброєю в руках, іноді з бюлетенями, а деколи тупо без зброї на танки, намагаючись втопити в крові ворога свого пана, хоча варто було б втопити його самого.
