Люблю нашу історію, як і будь-яку іншу історію, себто історичну науку в руках державної пропагандистської машини, а іще більше люблю історію суб"єктивну, коли той чи інший історик вимальовує події так, як то йому хотілось би. Найбільше мене веселить історія героїчна, а також розповіді про наші вірування, та плачі ошарашених нациків про те, що ми втратили свою "батьківську віру", від якої позалишалось хіба пару давніх казок, де боги і герої трансформувались в персонажів казкових. Іноді я слухаю озвірівших нациків і диву дивуюсь, адже ті вперто розказують про віру "нашу дажбожу" так, ніби вони мають хоч єдине писемне джерело на кшталт міфології грецької чи римської.
